Lliurement inspirada en un episodi que marca la fi de la carrera del filòsof Friedrich Nietzsche. El 3 de gener de 1889, a la plaça Alberto de Torí, Nietzsche es va llançar plorant al coll d'un cavall esgotat i maltractat pel cotxer i, després, es va desmaiar. Des de llavors, va deixar d'escriure i es va enfonsar a la bogeria i el mutisme. En una atmosfera preapocalíptica, se'ns mostra la vida del cotxer, la filla i el vell cavall.

De film is vrij geïnspireerd op een episode die het einde van de carrière van filosoof Friedrich Nietzsche heeft gemarkeerd. 3 januari 1889, op de Piazza Alberto in Turijn, is Nietzsche ooggetuige van het slaan van een paard. De huilende Nietzsche sloeg zijn armen om een uitgeput en mishandeld tuigpaard. Na deze gebeurtenis schreef de filosoof nooit weer en daalde af in waanzin en stilte. Maar wat gebeurde er met het paard? Vanuit dit uitgangspunt, ‘Het Paard van Turijn’, gaat Tarr de levens verkennen van de koetsier (Krobot), zijn dochter (Bok) en het paard.

A monumental windstorm and an abused horse's refusal to work or eat signal the beginning of the end for a poor farmer and his daughter.

1889г. Немският философ Фридрих Ницше става свидетел на жесток бой с камшик на изнемощял кон, докато пътува из Торино. За да предпази животното философът се мята на врата му. След минута колабира на земята. Дни по-късно е диагностициран с психическо разстройство, остава прикован към леглото и безмълвен през следващите 11 години до неговата смърт. Но филмът се съсредоточава върху съдбата на коня, принадлежащ на беден селянин, който живее с дъщеря си и си изкарва прехраната с животното.

À Turin, en 1889, Nietzsche enlaça un cheval d'attelage épuisé puis perdit la raison. Quelque part, dans la campagne : un fermier, sa fille, une charrette et le vieux cheval. Dehors le vent se lève.

Seit Tagen fegt ein schwerer Sturm über das karge, kalte Land und wirbelt trockenes Laub auf. Der alte Ohlsdorfer und seine Tochter verlassen kaum mehr ihr einsam gelegenes, halb verfallenenes Gehöft. Sie sprechen kaum und erledigen die immer gleichen Handgriffe: Sie hilft ihm beim Ankleiden, holt Wasser aus dem Brunnen, schürt das Feuer, kocht Kartoffeln. Sie trinken Schnaps, sie essen und schauen abwechselnd aus dem Fenster auf den andauernden Sturm. Doch das Pferd, das gelegentlich das Fuhrwerk zieht, frißt plötzlich nicht mehr. Ein Nachbar hält eine apokalyptische Rede, Zigeuner tauchen auf und werden gleich wieder verjagt. Als der Brunnen am nächsten Tag ausgetrocknet ist, beschließt Ohlsdorfer, den Hof trotz des Sturms zu verlassen ...

強風が吹き荒れる中、農夫（デルジ・ヤーノシュ）は、馬に荷車を引かせている。彼の家は見渡す限り何もない場所にぽつんと一本の木が立つ場所にあり、彼は娘（ボーク・エリカ）と二人でつつましい生活を送っていた。娘は井戸への水くみや、腕が不自由な父の着替えの手伝いなどを淡々とこなしており……。

Torino 1889. Det tyske filosof Friedrich Nietzsche ser en trækhest blive mishandlet og slår armene om den for at komme den til undsætning. Herefter mister han såvel bevidstheden som sin forstand, og han mæler ikke et ord efter den dag. Dette er historien om, hvad der senere skete med hesten...

כשביקר בטורינו איטליה, היה הפילוסוף ניטשה עד להתעללות של עגלון בסוסו. הפילוסוף לא יכל לסבול את מה שראה וגונן על הסוס בגופו. מאותו יום ואילך התדרדר מצבו הנפשי של ניטשה עד שמת באוגוסט 1900. הסרט מציג את נקודת מבטו דרך קורותיו של הסוס מטורינו.

«Τορίνο, 3 Ιανουαρίου 1889: ο Φρίντριχ Νίτσε βγαίνει από την πόρτα του σπιτιού που διαμένει, στην Οδό Κάρλο Άλμπερτ 6. Όχι μακριά από αυτόν, ο οδηγός ενός δίτροχου κάρου έχει πρόβλημα με το πεισματάρικο άλογό του. Όσο κι αν το τσιγκλά, το άλογο αρνείται να κουνηθεί και τότε ο οδηγός χάνει την υπομονή του και αρχίζει να το μαστιγώνει. Ο Νίτσε μπαίνει στη μέση με φούρια για να δώσει τέλος σε αυτή τη βίαιη σκηνή, αγκαλιάζοντας το λαιμό του αλόγου, και κλαίγοντας. Ο σπιτονοικοκύρης του τον παίρνει μέσα στο σπίτι, τον βάζει να ξαπλώσει ακίνητο και σιωπηλό για δύο μέρες, μέχρι που ο Νίτσε θα μουρμουρίσει τα απαραίτητα τελευταία του λόγια και θα ζήσει για ακόμα 10 χρόνια, βουβός και παράφρων, με τη φροντίδα της μητέρας του και των αδελφών του. Δεν γνωρίζουμε τι απέγινε το άλογο.»

A fines del siglo XIX, en una región inhóspita, viven el granjero Ohlsdorffer y su hija. Su supervivencia depende de un viejo y demacrado caballo, con el que Ohlsdorffer trabaja como cochero en la ciudad. Un día, el caballo se niega a salir del cobertizo. Los granjeros mantienen, sin embargo, su limitada rutina diaria: levantarse con el sol, ir por agua al pozo, cortar leña, comer una papa hervida, acostarse con la llegada de la noche... Ohlsdorffer, tullido de un brazo, necesita de su hija para vestirse y desvestirse. El caballo ya no quiere comer ni beber. Pasa un grupo de gitanos cuyo destino es América. Un vecino relata las desgracias que están ocurriendo en la ciudad. El pozo se seca y Ohlsdorffer y su hija intentan infructuosamente dejar el lugar. Se hace la noche. El fuego ya no quiere encenderse.

Libremente inspirada en un episodio que marca el fin de la carrera del filósofo Friedrich Nietzsche. El 3 de enero de 1889, en la plaza Alberto de Turín, Nietzsche se lanzó llorando al cuello de un caballo agotado y maltratado por su cochero y, después, se desmayó. Desde entonces, dejó de escribir y se hundió en la locura y el mutismo. En una atmósfera preapocalíptica, se nos muestra la vida del cochero, su hija y del viejo caballo.

Il film prende spunto da un episodio della vita di Friedrich Nietzsche. All'uscita dalla sua abitazione di Torino, il 3 gennaio 1889, il filosofo tedesco vede un vetturino frustare il suo cavallo ostinato che rifiuta di muoversi. Nietzsche rimane impressionato dalla violenza dell'uomo e dalla sua volontà di dominare il mondo. Si precipita a fermare il vetturino e singhiozzando abbraccia il cavallo. Il proseguimento del film si collega con questo aneddoto chiedendosi quale possa essere stato il destino dell'animale.

　　“1889年1月3日，都灵。弗里德里克·尼采在维亚·卡罗·艾尔波特酒店的六号门前驻足。他的目光被酒店外的一个马车吸引。不远的地方，停着一辆小马车。马车的车夫遭遇到了一匹倔强的马。不管车夫怎么喊叫，马匹根本没有要移动的意思。最终，车夫失去了耐心，拿起了鞭子，朝马匹打去。尼采见到此番情景，挤进人群，冲到马匹跟前，阻止住马夫，抱住马的脖子，痛哭起来。酒店的主人赶来，拉走了尼采。回到酒店的尼采在沙发上安安静静地、一动不动地躺了两天。随后，他小声地说了几句话。接下来，就是尼采精神错乱、神经颠颠的十年，由他的妹妹和母亲照顾的日子。谁也不知道，在都灵，在那匹马的身上，在尼采的心理，发生了什么。”

故事以老馬、老馬夫和女兒六天的生活為主軸。一成不變的日子，在父女倆的吃飯、工作、打水、睡覺之中度過。艱困的生活環境，隨著暴風的來臨，也讓他們生活的小屋宛如末世孤島，面臨生存的嚴重考驗。不吃不喝的老馬、逐漸乾涸的老井，一切彷彿已經預見了生命註定的悲涼死亡，但無路可出的父女仍舊必須選擇活著，在絕望中找到存在之道。

1889년 1월 3일 토리노. 니체는 마부의 채찍질에도 꿈쩍 않는 말에게 달려가 목에 팔을 감으며 흐느낀다. 그 후 니체는 ‘어머니 저는 바보였어요’라는 마지막 말을 웅얼거리고, 10년간 식물인간에 가까운 삶을 살다가 세상을 떠난다. 한편 어느 시골 마을, 마부와 그의 딸 그리고 늙은 말이 함께 살고 있다. 밖에서는 거센 폭풍이 불어오고 매일매일 되풀이되는 단조로운 일상 속에 아주 조금씩 작은 변화가 생겨나기 시작하는데…

A cím arra a lóra utal, amelyet Friedrich Nietzsche pillantott meg 1889. január 3-án, torinói lakásából kilépve. A kocsi elé kötött ló megmakacsolta magát, mire a kocsis ostorral ütlegelni kezdte. A filozófus odalépett a lóhoz, majd hatalmas zokogásban kitörve átölelte. Miután szolgája hazavitte, ágyba tette Nietzschét, aki innentől kezdve élete hátralévő 10 évét némán, szellemi leépülésben töltötte.

У 1889 році на вулиці італійського міста Турин сталося дивна пригода. Кучер шмагав батогом свою стару коняку, яка відмовлялася рушити з місця. Несподівано до воза підбіг добре одягнений пан з пишними вусами і обняв тварину за шию, при цьому гірко заридав. Це був не хто інший, як всесвітньо відомий філософ Фрідріх Ніцше. Його насилу відвели від коня, а коли привели додому, з'ясувалося, що він не в собі. Ніцше помістили в лікарню для душевнохворих, де він провів решту життя... Але що ж сталося з конем і його господарем? Про це і розповість фільм.

3 stycznia 1889 roku niemiecki filozof Fryderyk Nietzsche, wychodząc z turyńskiego hotelu, dostrzegł okładanego przez woźnicę kolejnymi batami konia. Fryderyk starał się ochronić zwierzę, lecz bezskutecznie i w dodatku uległ wypadkowi. Wkrótce u słynnego filozofa została zdiagnozowana przewlekła choroba psychiczna, która doprowadziła do poważnego uszczerbku na jego zdrowiu. Autor aż do swojej śmierci nie napisał już żadnego dzieła. A co stało się z koniem? Najnowszy film węgierskiego twórcy Béla Tarra ("Harmonie Werckmeistera") opowiada historię woźnicy, jego córki i konia. Reżyser zapowiedział, że będzie to jego najradykalniejszy, ale także zarazem ostatni film...

Turim, 3 de Janeiro de 1889. O filósofo Friedrich Nietzsche sai de casa. Ali perto um camponês luta com a teimosia do seu cavalo, que se recusa a obedecer. O homem perde a paciência e começa a chicotear o animal. Nietzsche aproxima-se e tenta impedir a brutalidade dos golpes com o seu próprio corpo. Naquele momento perde os sentidos e é levado para casa onde permanece em silêncio por dois dias. A partir daquele trágico evento Nietzsche nunca mais recuperará a razão, ficando aos cuidados da sua mãe e irmãs até ao dia da sua morte, a 25 de Agosto de 1900. Partindo deste evento, o filme tenta recriar o percurso do camponês, da sua filha, do velho cavalo doente e a sua existência miserável.

Em Turim, em 1889, Nietzsche protege um cavalo que é brutalmente espancado. Depois desse episódio, perderá a razão.

No campo, um camponês, a filha e o velho cavalo. Lá fora, uma tempestade.

В 1889 году на улице итальянского города Турина случилось странное происшествие. Кучер хлестал кнутом свою старую лошадь, которая отказывалась тронуться с места. Неожиданно к повозке подбежал хорошо одетый господин с пышными усами и обнял животное за шею, при этом горько зарыдав. Это был не кто иной, как всемирно известный философ Фридрих Ницше. Его с трудом увели от лошади, а когда привели домой, выяснилось, что он не в себе. Ницше поместили в лечебницу для душевнобольных, где он провел остаток жизни… Но что же случилось с лошадью и ее хозяином? Об этом и расскажет фильм.

En fattig bonde återvänder med sin häst till en isolerad bondgård. Dagen efter börjar hästen trilskas och vägrar både äta och dricka. Något är på gång. Det stormar oavbrutet. Trämaskarna hörs inte längre. Det är som att hela världen håller på att tyna bort.

Yapıtları ve yaklaşımıyla çağdaş bağımsız sinemacıları etkileyen Bela Tarr’ın on yıl aradan sonra çektiği bu ilk film, Alman düşünür Friedrich Nietzsche’nin 1889’da Torino’da kırbaçlanan bir atı boynuna sarılarak kurtarmaya çabalamasıyla başlıyor. Bu mücadelesi Nietzsche’yi öldüğü güne kadar yatağa bağlayacak, dilsiz bırakacak, çaresi bulunmayan bir akıl hastalığına götürecektir. Ancak filmin kahramanı, çiftçi sahibine ayak uydurmaya çalışan yaşlı attır...

Ve strohém „ději“ filmu, odehrávajícím se v jakémsi bezčasí za neustálé podzimní vichřice v osamělém kamenném stavení a jeho okolí, se úděl koně srovnává s údělem chromého vozky a jeho dcery (ve filmu nepadnou jejich jména). Zatímco staré nemocné zvíře odmítá žrát a pít, lidé vedle něj zmarňují život v každodenních monotónních činnostech od ranního vstávání po večerní uléhání. Během šesti dnů (připomínajících tak šest dnů Stvoření) muž a žena opakují automatizované stereotypy (zatápění, donesení vody ze studny, kydání hnoje atd.), přičemž se nenápadně mění podmínky, v nichž existují. Objeví se tu soused, lamentující nad zničením světa, u studny se zastaví cikánská rodina a nastávají zvláštní úkazy: ve světnici v noci zmlknou červotoči, ze studny zmizí voda, v prudkém větru a mlze poletují podivné útržky, záhadně se setmí, zhasne plná petrolejka. Dvojice zkusí odjet z místa, záhy se však vrátí. Apatičnost dosahuje vrcholu…