After André Levesque missionnaire, Oksana Karpovych is back at the RIDM with her first feature, which she filmed in her native country, Ukraine. To take the pulse of the country, the filmmaker adopts one of documentary cinema’s most prolific sub-genres: the train film. Filmed entirely in the old, run-down, overcrowded passenger trains used by ordinary Ukrainians, the film captures conversations, observes the landscape, and accompanies several protagonists on their journey; they open our eyes to popular preoccupations in a country that seems perpetually anchored in its highly visible Soviet legacy. A fine lesson in listening and humanity.

Фільм знято влітку та взимку в електричках, що курсують між Києвом та кількома провінційними містечками. Стрічка запрошує нас проїхатися з робітничим класом, серед якого переважно маргіналізовані пасажири та торговці. Слідуючи за кількома людьми та сім’ями з одного засмальцьованого вагона до іншого, зі станції на станцію, ми заглиблюємося в їхні повсякденні турботи й дізнаємося про дилеми будівництва нової постреволюційної ідентичності. «Не хвилюйся, двері відчиняться» - це атмосферний і надзвичайно людяний портрет українського суспільства в русі. Знятий під час першого російського вторгнення, фільм став інтимною точкою зору на історію незалежної України, привідкриваючи, як її переживають прості люди. У фільмі ми не бачимо образів війни, але відчуваємо її присутність у повітрі, що проникає у свідомість і серця наших героїв.