大地震动了，大海咆哮着，然后······海边住着一所孤零零的小房子。一个辫子辫子的女孩自从那一天起就一直独自生活在那里。邮件不再送达，但即使今天早上她也照常晾衣服。

在一个无名的灾难之后，在一个残酷而温柔的世界里，一个充满希望和重生的微妙寓言。

지구가 흔들렸다. 바다는 포효한다. 그리고는…. 이름 모를 재난의 여파로 남은 잔인하지만 조용한 세계에서의 희망과 부활에 관하여 생각하게 하는 이야기

La tierra se agita; el mar ruge. En una pequeña casa al lado del mar, vive una chica con una trenza. Desde aquel día de la catástrofe, las cosas cambiaron, el correo ya no se reparte, y sin embargo ella sigue tendiendo la ropa como de costumbre…

Tchernobyl... Fukushima... Des villes anéanties, marquées par le traumatisme nucléaire. Et pourtant, à Fukushima, après le tremblement de terre et le violent tsunami qui s’ensuivit, les habitants n’ont pas fui et sont restés pour reconstruire la ville et continuer à vivre là où l’air est toxique et l’eau empoisonnée.

C’est l’histoire d’une jeune fille qui vit seule près de la mer sur un oasis de vie et de beauté qui résiste parmi les décombres d’une catastrophe nucléaire et poursuit son quotidien alors que tout autour d’elle semble s’effondrer.

The earth shook. The sea roared. And then… There is a small house solitary standing by the seaside. A young girl has been living there alone since that fateful day. Mail is no longer delivered, but even this morning, she’s hanging out the laundry as usual. She’s unaware that all around her, the clothes pegs are quarreling, the pillow argues with the umbrella about the outside world, and the new toothbrush is unsuccessfully trying to charm the grumpy older ones. Do objects exist to be used until they are consumed or broken? Are they afraid of being thrown away once their life cycle is complete? A delicate story of hope in a cruel and gentle world after an unnamed disaster.

海辺にポツンと佇む1軒の小さな家。

そこには“あの日"以来ひとりぼっちになった、みつあみの少女が暮らしている。

みつあみの少女は知らない。洗濯バサミや石鹸、枕や目覚まし時計、ゴム手袋にぬいぐるみといった「モノ」たちがガヤガヤとこの世界について話し合い、嘆き、励まし合って生きていることを・・・。 残酷で、儚く、そして優しい世界のものがたり。

Há uma pequena casa solitária à beira-mar. Uma garota de tranças está morando lá sozinha. O correio não é mais entregue, mas mesmo naquela manhã ela está pendurando a roupa como de costume. Ela não percebe que, à sua volta, os prendedores estão brigando, o travesseiro argumentando com o guarda-chuva sobre o mundo exterior e que a nova escova de dentes está tentando, sem sucesso, ser educada com as velhas e silenciosas companheiras.

Девушка, уединённо живет на берегу моря. Привычного мира больше нет, но для неё день проходит как обычно. Она заплетает волосы в косы, стирает и сушит бельё. Она не замечает, как вокруг неё вещи говорят с миром - подушка спорит с зонтиком о катастрофе, новая зубная щётка безуспешно пытается быть вежливой со старой, а одежда ссорится на вешалке.

І затремтіла земля. І вийшло море з берегів. І був це лише початок всіх лих. А потім… Дівчина, яка самотньо живе на березі моря. Звичного світу більше немає, але для неї день проходить, як зазвичай. Вона заплітає волосся в косиці, пере і сушить білизну. Вона не помічає, як навколо неї речі говорять зі світом — подушка сперечається з парасолькою про зовнішній світ, нова зубна щітка безуспішно намагається бути ввічливою зі старою, а прищіпки сваряться на мотузці. Є речі, якими користуватимуться, доки вони не зламаються. Чи бояться вони, що їх викинуть, коли їхній життєвий цикл завершиться?